Похороніть мене без почестей, мені однако.
Я краще здохну стоячи, чим буду жити раком
Й заледве виживаючи всміхатись мудакам
В голодному страху бездомного собаки.
Нехай проб'є мене іще одна куля на виліт,
Я не горбатитимусь в милі на благо зрадливих
Циніків і їх ідилій вирізаних з сухожиль
Моїх і всіх зневірених в дієвих змінах.
Хто поліг тоді - кричить "Ганьба!" тобі й мені
Що ми вмудрились все просрати,
Все відвойоване продать за копійки,
І ті - просрати. Пробач же, Україно-мати,
Та так- раби ми на віки.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=577546
Рубрика: Громадянська лірика
дата надходження 27.04.2015
автор: Тарас Ковалюк