Його везли з простреленим чолом,
Вже мертвого, та ще везли на плаху.
Повільно коні брели вздовж селом,
І все село здригалося від страху.
Він воду пив, схилившись до струмка,
І раптом постріл, і найгірше сталось.
Завмерло тіло, тільки от рука
Обвисла з воза, мов з селом прощалась.
Селом страшна процесія іде,
Завмерле тіло кидає на ямах.
Услід ідуть бійці НКВД,
І руки й одяг у червоних плямах.
А батько мій сказав мені «Затям,
Дивися синку і не смій забути.
Він так же міг би тішитись життям,
Але його вже більше не вернути.»
Навічно Він у моє серце ліг,
Ніхто його не забере від мене.
А скільки тих хто вижити не зміг,
В полях твоїх лежать, Вкраїно – нене.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=577135
Рубрика: Історична лірика
дата надходження 26.04.2015
автор: Василь Надвірнянський