Тріпоче ліс крилом, мов дика птаха,
І зелени́ть весна дрімо́тливий листок.
Вона завжди завершує хід шахом
І в досконалості мережить кожен крок.
Б’є ліс крилом нестримно, наче буря,
Із вітрові́єм пересі́пується вниз.
А понад кронами шанована фігура –
Орел бундючний, мі́фовий нарциз.
Одну хоч мить на самоті побути,
Вдивляючись у неба чисте скло…
Мов від дощу над мною вісь напнута,
І сонцезлоття сміхом обняло́.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=577070
Рубрика: Пейзажна лірика
дата надходження 25.04.2015
автор: Юлія Кириленко