довіку мовчати
ковтаючи всесвіти інших
поглинаючи їх власним тілом
закутим в кайдани
пам'яті
пораненим метеоритними
дощами
витесаним вітрами
наче із каменю постала
статуя
людини із особистим
простором
зітканим із павутиння
снів
мовчати бо мовчання
не золото
це просто відсутність слів
сукупність звуків літер
переплетених брехнеправдою
заллятих гарячим оловом
щирих коли потрібно
брехливих же від страху
бо правда потребує сміливості
і надійності
у дорозі твоїй
на будь-якому шляху
мовчати як мовчать
гори
скандинавські чи закарпатські
і над ними ж мовчать зорі
просто сяють бо так потрібно
для створення світлосяйва
що передує красі
впадає неначе в море
в це небо в останні зорі
крихке і тендітне щастя
не стискай же занадто сильно
його у своїй руці
24 квітня 2015 [13:58]
в дорозі у Рівне
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=576852
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 24.04.2015
автор: Віктор Шупер