Прекрасний олень. Я його вполюю.
З блідим туманом по бадиллю йду.
Тонкий мій ніж. Ліс холодом парує.
На рогах - леза знак. Та оленя не вб‘ю.
Ось кондор. Я давно за ним спостерігаю.
Мій лук при мені, стріли, ятаган.
Я вистрілю в крило. Все вище він злітає.
Та вплетене перо у мій аркан.
Ось вороги мої. За ними рештки міста.
В руках у мене смерть. Покажу їм її.
Біжать чимдуж назад. Я дам усім добігти.
І жах, що їх спіткав, залишу там навік.
.................................................................
-Тут будуть мої сади. Тут будуть мої ліси.
Тут тиша з дощем, і ще місячне сяйво.
Не дозволю нікому порушником в спокій зайти.
Припорошать сніги мною створене марево.
Перли ляжуть у сніг, янтарі шелестітимуть листям,
І корали шипшиною звиснуть навколо доріг.
І нектар, і амброзія в вічності безвісти зникли.
Та богам не потрібні замінники щастя. Без них
Володітиму тим, що створила за власною волею,
Що любила завжди, з чим жила, що набула навік.
Час пливе повз живих. І боги з ним пов‘язані долею,
Сотворивши цей світ з світла мрій і темряви жахіть.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=576298
Рубрика: Лірика
дата надходження 22.04.2015
автор: Artemis