У мороці ночі знаходжу прозріння.
Розтріскують губи струмочка сухоти.
Нуля абсолютного бурне кипіння,
Вижарює шкіру з безмежжя навпроти.
Легені голубить свинець атмосфери,
Що пір’ям тендітно розчавлює груди.
Виттям розважаю сіяння печери,
У сповідь вкладаючи вірність Іуди.
І слухає глухо цнотлива розпуста,
Як мертво пульсує граніт по яремних…
Думки інсценують незграбність мангуста,
Ширяючи вільно в просторах тюремних.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=575702
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 20.04.2015
автор: Осіріс