Пам'ятаєш, матусю, маленькою я
випадково між вулиць згубилась,
і самотньо, неначе оте ластів'я,
кудись мчала й довкола дивилась.
Налякалась ... Усюди обличчя чужі,
відсторонені й зовсім байдужі.
Хто це? Люди, а чи - міражі?
Й під ногами калюжі, калюжі...
- Мамо! Мамо! - плекала надію,
а сльозинка котилась щокою...
Ще й сьогодні я, мамо, радію,
пригадавши, як ніжно рукою
ти мене пригорнула до себе,
неслухняне, рідненьке дитя...
Я і досі тулюся до тебе,
ти - підтримка моя все життя!
Як гублюсь на життєвій дорозі,
і на серці сніги, холоднеча.
У матусі стаю на порозі,
мов розгублена, бідна малеча.
Матері, матері наші милі...
Світлий погляд, натруджені руки.
Наче янголи ті білокрилі,
захищаєте нас від розпуки.
Трішки й ми почали вже сивіти,
ваших внуків проводим до школи,
та для вас, все одно, ми - як діти,
не старієм ніколи-ніколи.
Кожне слово, обійми, порада -
все безцінне, рідненька матусю.
Мудрість матері - наче лампада,
в її світлі я жити учуся.
19.04.15.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=575609
Рубрика: Лірика
дата надходження 19.04.2015
автор: Богданочка