Як нестерпно,ти не уявляєш.
Щодня чекати зізнань вирішальних.
Нехай неприємних,нехай негативних,
Брутальних,тотальних,чи навіть прощальних.
Мені остогидло постійно чекати,
Не знаю для кого,не знаю для чого.
Хоч не перестанеш мене надихати,
Штовхаєш на створення чогось значного.
Та досить терпіти,завершуй цю драму,
Бо ж прикипіла до сцени намертво.
Та в своїй мирній та добрій виставі.
Ти вкотре ліпиш із мене жертву.
Ну скільки,скажи мені,можна чекати?
Ти хочеш,щоб я збожеволіла певно?
Скажи мені правду,не треба брехати.
Бо я ж захворію,не тілом,душевно.
Мине не день,і не два,а вічність,
Я встигну багато чого зробити.
Нехай в цих словах відсутня логічність,
Та я вже втомилась тебе любити.
23.02.14
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=575158
Рубрика: Iнтимна лірика
дата надходження 17.04.2015
автор: Nonie