У вербні коси вплетені століття,
Вона ж не постаріє ні на мить.
Зелене, як й раніше, верховіття
На горизонті сріблом променить.
Стоїть ріка, як дзеркало, кристальна,
В ній самота й приреченність верби.
І нерухома тінь, монументальна,
Наспіх з дерев зриває кольори.
Вона вербі хова прозорі очі
В глибинах біло-синіх люстерець,
Та не сховать їй серця, що співоче -
Ніколи не скорить таких сердець.
16.04.15
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=575100
Рубрика: Лірика
дата надходження 17.04.2015
автор: Алёна Крылова