Я буду там, де поряд мої дітки.

Зустріла  жінку  сиву  при  дорозі
А  на  щоці  її  застили  сльози,
Сльоза,  що  біллю  серце  пропалила,  
Непрошеною  видерлась  і  вмить  застигла.

Маленька  постать,  та  велика  дума...
Завмерла  зелень  у  очах  -  озера  суму.
Що  за  свій  вік  побачила,  почула?
Яких  висот,  яких  багатств  здобула?

Одне  багатство  в  неї  -  три  синочки...
Ростила,  пестила,недосипала  ночки.
Три  сини  в  неї,  чоловік  -  родина,
Подвір'я  в  квітах,  мила  Україна.

Всі  клопоти  за  них  взяла  на  себе.
Не  скаржилась.  І  все  було  б  як  треба  
Сини  завжди  про  маму  добре  дбали,
І  батькові  завжди  допомагали.

Та  ненароком  все  в  житті  змінилось  -
Прийшла  війна,  неначеб-то  наснилась.
Прийшла  пора  країну  захищати,
А  з  нею  і  любов,  і  рідну  хату.

Сини  її  ні  миті  не  вагались,
Тайком  від  матері  на  фронт  зібрались,
А  батько  вслід    синів  оберігати.
Була  родина  -  стала  пуста  хата.

Волало  серце  мамине  в  долонях,
Билась  душа  і  розривалось  в  скронях,
Летіла  б  птахом  слідом  за  синами
І  захищала  б  крилами  -  руками.

Як  бути,  в  розпачі,  куди  летіти?
Вона  ж  їм  мати,  вони  їй  діти.
І  де  ж  ту  розпач,  ту  печаль  подіти?
Краще  б  живцем  у  полум'ї  горіти.

Припала  до  ікони,  помолилась,
Куточку  кожному  у  хаті  поклонилась,
Зібрала  мати  деякі  пожитки  -
"Я  буду  там,    де  поряд  мої  дітки."

Зустріла  жінку  сиву  при  дорозі
А  на  щоці  вже  не  бреніли  сльози,
Сльоза,  що  біллю  душу  пропалила,  
Не  видерлась,  а  силу  породила..
 

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=575097
Рубрика: Воєнна лірика
дата надходження 17.04.2015
автор: Лепесток