Вже котрий день в душі дощить...
Марнію, наче від недуги.
А в небі зіронька блищить
одна-єдина – свідок туги.
Ми декілька ночей сумних,
на жаль, не бачилися з нею.
Шукала в хмарах дощових
шлях вказаний колись зорею.
Це давня подруга моя,
і нашим зустрічам радію.
Я навіть їй дала ім'я,
яке нікому не відкрию.
Із поміж тисячі зірок
її завжди знаходять очі.
Їй довіряю плин думок,
надії й молитви ́ жіночі.
Така далека і мала,
в безмежжі, наче порошина,
але між нами пролягла
срібляста зоряна стежина.
У неї є казковий дар,
які б там не були прогнози –
надсилою небесних чар
вгамовує душевні сльози.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=574202
Рубрика: Лірика
дата надходження 14.04.2015
автор: natali.voly