Весна так п'янко обіймала,
тепло у серце залягло.
Вона кохання дарувала,
але його вже не було.
Не знав ніхто, що серце камінь,
немов баласт, що тягне вниз.
Не знав і він - своїм обманом,
прирік її до лютих днів.
Вона лиш мріяла ночами,
а днем ходила, мов мара.
Вона так довго зберігала,
того чого уже нема.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=574198
Рубрика: Лірика
дата надходження 13.04.2015
автор: Анна Беляева