Тихо у горниці, в ранішнім мороці
Учні в скорботі сидять.
Жінки не втерпівши, сльози не витерши,
Разом до гробу спішать.
Йдуть вони стежкою дуже вузенькою
Садом до гробу Христа.
Дуже печалені: камінь привалений
Й варта стоїть уже там.
Марія не втерпівши, всіх опередивши,
Перша до гробу спішить.
Дуже здивована – камінь відсунутий,
В гробі Христос не лежить.
Гірко так плачучи, руки ламаючи,
Довго стояла вона.
Немає Учителя, її Спасителя,
Осталась сама лиш одна.
Остання надія,світла та мрія
В її нелегкому житті
То був Учитель – Ісус Ізбавитель,
Тепер же сама в самоті.
Сльозами вмиваючись, так побиваючись
Бачить – стоїть садівник.
«Чого це ти плачеш? Й кого тут шукаєш?»
Питає її чоловік.
Вона промовляє, до Нього благає:
«Якщо Ти Учителя взяв,
Мені покажи, де Його положив,
Сама я Його заберу».
Душею вся мліє, та чує «Маріє!»
Знайомий то голос Христа.
«Учителю мій! Ти воскрес! Ти живий!
Равунні!» - раділа вона.
Марія раділа, що знову зустріла
Христа, що із мертвих воскрес.
Хвала не змовкала, Христа прославляла
За славнеє чудо з чудес.
Ми також зустріли Христа воскресіння,
Того, Чия слава превище небес.
І в радості вторим душі неповторне:
Христос воскрес!
Христос воістину воскрес!
20.04.1996
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=573952
Рубрика: Вірші, що не увійшли до рубрики
дата надходження 12.04.2015
автор: Олексій Благослов