Хоч ця історія і вигадка, але має свій відбиток в нашому житті. Не важливо, віриш ти в бога чи ні. Уяви краще собі своє місто, весну в ньому... Надворі сонячно, люди вітаються один з одним - Христос Воскресе! Воістину воскресе! І нещадно пробують міцність яєць один одного. Отак вони собі нічого не підозрюють...
Одначе, ніхто вже не сподівався дізнатися, що Іісус Христос на цю Пасху воскресне з мертвих насправді. Місто... Сонячно... Ні одної хмаринки, надворі наче літо. Христос легко спустився з неба, ступаючи на ці землі. Спецільно, щоб ніхто не побачив. На ньому якась футболка, зверху накинуто жилет, він одягнений в джинси та кросівки. Не знаю, як у твій час, читачу, але коли я це писав, тоді було популярно носити бороду. От і Христос не відстає.
- Гей, добродію, цигарки не знайдеться? - питає він перехожого з відкритою пачкою. Діватися нікуди, той простягає цигарки і Іісус бере одну, подякувавши дядька.
- Ви знаєте, взагалі-то я не курю. Просто хочеться поговорити... Скажіть, а Ви от особисто вірите в бога?
- Як сказати... - відповідає дядько, ніяково топчучи землю під ногами. Таке питання змусило його задуматись. От і давай після цього усіляким людям цигарки! - Скоріше, ні. Хоча знаєте, ви дуже схожі на Іісуса Христа.
Божому синові хотілось би сказати, що він і є Іісус. Але він лише промовчав у відповідь.
- Ну добре... Усього найкращого. - І віддав дядькові його цигарку. Розмови не зав'язалося, тому Христос пішов далі по вулиці.
Люди йшли попереду нього і сзаду. Усі займалися своїми справами. Але все ж, його помічали. Дівчата шепотіли одна одній: "Глянь, який хлопець! Схожий на Джонні Деппа!". Христос, почувши це, зупинився і підняв голову до неба. "Невже вони не пам'ятають? Невже Джонні Депп нині - їх новий духовний наставник?.."
Він так і запитав наступного перехожого."Чи справді Депп популяніше Іісуса?".
- А про бога вже ж справді не настільки часто згадують! Ха-ха-ха! - ось так.
- Слухай, дядьку, прямо тобі скажу, для мене Іісус - просто хитрець, який умудрився своїми діями зробити так, щоб йому поклонялись! Єгоїст, тьху! - і перехожий пішов своєю дорогою. Іісусові здавалось, що весь натовп втратив кольори і посірів. "Що діється у цьому світі? Невже мене не було настільки дового?".
У великому місті релігія вже не сприймається, як щось серйозне. Релігія перетворилася на засіб реклами. Є деякі образи Іісуса, які б сину божому краще б не бачити. Нині ми із задоволенням слухаємо анекдоти про бога і чорта, про Іісуса і диявола. Ось так ми вчиняємо з тим, з чим наші пращури жили і боролись пліч-о-пліч. Чим пишались, що берегли завжди, але потім... щось обірвалося. Можна не вірити, але цінувати це, як традицію свого народа. Ні, не буде ніякого кінця світу... До тих пір, поки ми, у всякому разі, цінуємо досвід свох пращурів.
Іісус сидів на лавочці зі складеними на колінях руками. Він думав про все це. Про пам'ять народу, про його, Іісусів, внесок для всього світу... Йому згадалося те, що було три дні і ...тисячі з гаком років назад. Вже почало смеркатись, і народ дійсно здавався дещо сірим. Рапотом, до Христа підсіла якась дівчина. Вона глянула на нього і сказала:
- Я стежила за тобою цілий день. Скажи чесно, чому тебе так цікавило, чи вірять люди в бога?..
Іісус повернув до неї своє сумне обличчя, ніжно посміхнувся. Його волосся і лице обвівав теплий вечірній вітерець. Не було ніякої недовіри... Тож він спитав дівчину:
- Скажи, чи ти повіриш, якщо я скажу, що я і є Іісус?
- Чому ти питаєш? Я вірю тобі. У це неможливо повірити, але я... я вірю.
Разом з цими словами прийшло і усвідомлення - божий син це ж не просто людина! Він знає усе, він усе бачить, усе відчуває... Він кращий у світі психолог і наймудріша людина. І що ж ти спитаєш у бога, якщо буде така можливість? Чи буде кінець світу? Він прочитав її думки.
- Люди вже не вірять ні у мене, ні в кінець світу. Коли вмираєш, то починаєш розуміти, що кінець світу для кожного свій, і приходить він до кожного у вигляді смерті...
- Але ж не всі не вірять в тебе!
- Я знаю. А раніше всі цим жили. Ти читала "Стариган з крилами"? - дівчина сказала, що ні. - Прочитай. Ця книжка скаже тобі навіть більше, аніж я.
Вона пообіцяла йому, що прочитає. Нахмуривши брови, дівчина сумно глянула зеленими очима в землю, так, ніби за щось шкодувала.
- Я завжди був поряд. Я завжди поряд з тими, хто вірить у мене. Коли тобі бувало погано, пам'ятаєш, ти відчувала легкий дотик? І ти згадувала мене, і тобі ставало краще... от бачиш? - і вона усміхнулась від його слів. Повітря починало ставати холодним, і останні теплі потоки вітерця заплутувались в її рудуватому волоссі, пестило її тонкі вуста. Скоро ці потоки зовсім згасли. Вона дивилася за ним. Тим часом Іісус неквапливо встав з лавочки і вкотре подивився в брудно-сіре небо. Що він бачив там?
- Іісусе, ти ще повернешся? - спитала його дівчина з надією. Невже він вже йде? Що він міг би відповісти?
В темряві, що вже наближалася і починала царювати на вулиці, силует святого здавався підсвіченим м'яким і майже непомітним світлом.
- Надія, віра і любов... - відповів він. - Коли вмирає любов, починає вмирати віра. Бо любов - це є шлях до віри. Без шляху кудись дійти стає надто складно... Якщо умре віра, залишиться лише надія. Сліпа і немічна, безсила надія. Перед лицем найстрашнішого зла залишиться лише сподіватися на краще... І от тоді ви згадаєте про бога. І тоді я повернуся у ваші життя трішки більше, ніж зазвичай.
Дівчина підняла голову і помітила, що Іісус зник. Вона підвелася. Подивилась у небо...
Іісусів шепіт лунав у її голові. Він казав їй: "Не треба чекати мене".
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=573746
Рубрика: Лірика
дата надходження 11.04.2015
автор: Сашко