Сльоза з щоки, як у безодню камінь,
У горлі, наче хтось здавив.
Що коїться зі мною, що за промінь
У душу мою світло опустив?
То її вірші, то той голос ніжний,
Який звучить, немов зоря в пітьмі.
Ввірвався у мій вечір сніжний
І розтопив мої вуста німі.
І розігрів мою замерзлу душу,
І обігрів її своїм теплом.
І зрозумів я, що я жити мушу,
Летіти, навіть з зламаним крилом.
Летіти, хоч би вслід за нею,
Бо вище, як вона, не підіймусь.
Тому радію лиш її польоту
І заздрю, якщо пощастить комусь
Летіти поряд з нею.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=573428
Рубрика: Лірика
дата надходження 10.04.2015
автор: Василь Клімішин