ДО ОБРАЗА

Далекий  я  від  Тебе,  у  ці  дні,
Хоч  визнаю,  що  Ти  таки  існуєш.
Святкують  Пасху  люди  навесні
По  –  різному,    готуючись,  святкують.

А  як  я  сам  збираюся  стрічать
Твоє,  Христос,  розп’яття  й  Воскресіння,
Коли  на  серці,  як  тавро,  печать
Мого  страждання  та  мого  горіння?

Болить  Моє!    І  тіло,  і  душа.
А  спокою  від  цих  страждань  не  знати!
Не  в  тому  річ,  що  в  касі  –  ні  гроша,
Не  в  тому  річ,  що  ніяк  святкувати.

А  річ  у  тому,  що  не  маю  я
Отого  непоборного  стремління
Звертатися  до  Тебе,  Месія,
Зануритись  безмежно  у  моління.

Не  вмію,  чи  не  хочу?  Мов  паркан
Між  мною  і  Тобою  звела  доля…
Не  вірю,  що  ця  мука  –  Божий  план,
Не  вірю,  що  ця  мука  –  Божа  воля!

Бог  –  є  любов!  Любов  –  це  є  добро.
Радість  життя,  яка  не  має  краю!
Чому  ж  тоді  ношу  оце  тавро,
За  що  життя  жорстоко  розпинає?!!

У  кожного  з  людей  свій  власний  хрест,
Своя  Голгофа  і  своє  розп’яття.
Хоч  не  зрівняти  наше  і  Твоє
Бо  несумісні  два  оцих  поняття.

Ти,  як  Людина,  не  грішив  ніяк.
Ніс  на  собі  гріхів  чужих  примару
І  щоб  від  них  очистити  всіх  нас,
Себе  віддав  на  тортури,  на  кару.

Сад  Гефсиманський.    Твоя  чорна  ніч.
Природний  жах    перед  початком  муки.
Там  виступив  з  чола  кривавий  піт,
Здіймалися  до  Неба  Твої    руки.

Ти  знав  про  все.  Ще  Сатана  шептав,
Про  марну  жертву  та  невдячність  нашу…
Ти  переміг!  Як  воїн,    знову  встав,
Із  рук  Отця  прийнявши  страшну  чашу!

А  обрані  Тобою,  у  цей  час,
Безпечно  спали…  сни  звичайні    снились…
Щоб  вимолити  сил  Тобі  в  запас,
До  Бога  не  звертались,  не  молились…
***********
Такі  ми,  -  люди!  Ти  нам  все  простив.
І  досі  терпиш  беззаконня  наше…
Пересторогу  людям  озвучив
Про  те,  що  зло  між  нами  не  назавше…
 
Ще  буде  суд.  Прийде  нежданий  він.
Як  тать  лихий  приходить  в  темні  ночі…
Лунатиме  наш  плач  зо  всіх  сторін,
Та  нас  ніхто  почути  не  захоче!

Біля  дверей  Ти    дозволу  просив,
Аби  ввійти  у  кожну  нашу  хату…  
Як  грішимо  у  міру  свої  сил,  
То    будемо  нести  за  все  відплату!

Далекий  я  від  Тебе  у  ці  дні.
Грішу,  бо  на  цю  долю  нарікаю.
І  від  думок,  які  завжди  сумні,
У  світлий  світ  Поезії  тікаю.
10.04.2015  12:47  

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=573423
Рубрика: Лірика
дата надходження 10.04.2015
автор: dovgiy