Не було навіть арф,
щоб на вербах повісити…
ми просто
сиділи і плакали
на березі Бистриці…
Земле наша,
знедолена,
яка ти пошарпана,
як вдовиця ображена,
втомлена,
яничарами стоптана…
Як тебе ми забудемо,
хай зупиниться сонце
за обрієм…
Хай не буде ні вітру,
ні місяця,
нехай гори розсиплються,
як про тебе забудемо…
На березі Темзи і
Тібру і
Вісли,
Мічіґану і
Рейну
ми сиділи і плакали…
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=573183
Рубрика: Лірика
дата надходження 09.04.2015
автор: Світлана Бреславська-Кемінь