В степах, де править суховій,
Прошу́ весну́ нахмурить брови:
"Хоча́ б одну сльозу пролий:
Коли ти плачеш, ти - чудо́ва!
Нехай палюче сонце спить
На хмарах сірої пери́ни.
Ти ж знаєш: коли дощ мрячи́ть –
Радіють лу́ки та долини.
Хай там – північніше - пече́:
Де люди просять трохи сонця.
Де з неба рясно дощ тече,
Направ проміння в їх віко́нця.
А тут хоч трохи небо вкрий,
Напни́ небесну парасо́лю.
Живлючою водою зли́й,
Втамуй південну спра́гу по́ля.
Хай Та́врія зазелени́ть
І уквітчається сада́ми.
Не зупиня́й – нехай дощи́ть,
Хай степ засяє кольора́ми.
І принеси на землю ми́р –
Мир Божий, а не тимчасо́вий.
Хай щезнуть ідол та куми́р –
Засно́вники війни та кро́ві.
Розбий ті ідоли в серця́х:
Залізні, золоті та мідні,
Що сила їх у папірця́х,
А за́думи – страшні й оги́дні.
Хай запану́є тут Любов –
Джере́ло вічне сил життє́вих,
Щоб суховій не поборов
Палю́чим вітром мук миттє́вих.
Тож плач, весна, сліз не шкоду́й,
Та розмочи засохлу бри́лу.
А спра́глу землю порятуй
Від зачерствілості та пи́лу.
9.04.2015
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=573157
Рубрика: Пейзажна лірика
дата надходження 09.04.2015
автор: ПВО