«Не один ти стічала погрозний погром
Знаєш тупіт, і стукіт, і грюкіт Батиїв –
Та з пожару щораз лазуровим вінком
Виникав твій співучий, могучий твій Київ»
М.Рильський, «Україні», 1941 р.
У дні страшні великої біди,
Коли на Русь ворожа йшла навала,
Щоб землю захистити від орди,
Завжди на стражі наша рать стояла.
Синів голубооких встала рать,
Виблискують на шоломах забрала,
Й жінок нескорених слов»янських горда стать
Тих витязів на подвиг надихала.
Як із давен велося у слов»ян,
І стар і млад до бою піднімались,
І землероб кольчугу діставав,
Й рука ремісника за меч трималась.
Чому ж тоді над схилами Дніпра
Плач Ярославни знову стугоніє?
І молодих синів своїх тіла
Земля Дніпровська назавжди накриє?
Іще нам вистачить шоломів і кольчуг,
І меч коваль не розучивсь кувати.
Не побороть міцний народу дух,
Слов»янський дух нікому не зламати!
21-22 лютого 2014 року.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=572716
Рубрика: Патріотичні вірші
дата надходження 07.04.2015
автор: Олена Стасюк