ДУМИ НАД СВІТЛИНОЮ
Мамо! Все дивлюся на Вашу світлину
І це все, що лишилось від Вас у моєму житті.
Дарувала життя Ви, колись, середульшому сину,
Та не мала що дати на його подальшім путі.
Не знайшлося для мене, щасливої, світлої долі,
Не знайшлось рушника, аби щастя прийшло на поріг.
Дарувала весь світ з необмеженим простором волі,
Та не дала крила, щоб птахом літати я міг.
Мамо! Чимало проїздив шляхами.
Чимало стрічав на чужині я добрих людей.
Та тільки не було між ними такої як мама,
Не було тих рук, не було тих рідних грудей.
Встають над землею квітневі веселі світанки,
Легенькі дими вітрець уздовж вулиць жене.
У забутій хатині чомусь колихнулись фіранки,
Мабуть Ваша душа з доріг виглядає мене.
У небі високім лунають «курли» журавлині,
Зраділі птахи повернулись до рідних земель.
Мене не зустріне Ваш погляд і докір журливий,
Не відкриються двері під скрегіт іржавих петель.
Жив далеко від Вас, долаючи труднощі нові,
Тяжка випала доля, життя обгортала пітьма,
Долітали в листах, слова такі мудрі, чудові:
Діставав я підтримку, якої, - на жаль, - вже нема…
Мамо! Я ще вперто вірю в удачу,
Ще весняне розкрилля очима у небі ловлю.
Хоч жорстока недоля, та я не жаліюсь, не плачу
І життя, Богом дане, за кожну краплинку люблю!
Від синяви високої в серці хлюпочуться хвилі,
У пісенній душі зростають нові почуття.
Маю віру, що очі – Ваші очі блакитні та милі,
Шлють благословення на миті земного буття.
07.04.2015
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=572610
Рубрика: Лірика
дата надходження 07.04.2015
автор: dovgiy