У ти́сячах очей, як у дзерка́лах,
Йдучи́ уранці містом, відіб’юсь.
Але один, кого би покохала,
Мені, хоч плач, не стрінеться, боюсь.
Проте сьогодні, завтра й післязавтра,
Куди би шлях безмежний не завів,
Шукаю вперто майже динозавра —
Єдиного з мільйонів юнаків.
Він, вперто вірю, з’явиться неждано:
Простий, непоказний, не на коні —
І флейта, скрипка й фортеп’яно
Умить оркестром вибухнуть в мені.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=572336
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 06.04.2015
автор: Юлія Беженар