THE FIVE...
...ACCIDENTS
Френсіс приїхала з Північної Африки на навчання в Україну. Сім років незрівнянних успіхів на медицинському факультеті скоро привели до того, що вона влаштувалась стоматологом чи масажистом у приватну клініку; її шарм і роботящість перевищили, без перебільшень всі сподівання — роботодавців, колег, та її власні, зрештою, теж.
Френсіс добре пам’ятала, звідки вийшла. Тобто, з поселення, де непомірний труд знесилює, і не більше. Поняття комфорту там таке далеке, як поняття віспи для нового покоління. Це називаєтьcя словом “абстракція”. Отже, Френсіс приблизила абстракцію настільки, що заволоділа нею, і тепер:
Френсіс носить світло-коричневу шкіряну куртку. Шкіра м’яка і завжди приємно поблискує. Шарф на Френсіс в’язаний, чорний. Волосся її забране в неслухняний хвостик; дрібні кучері, властиві темношкірій расі, пружно стрибають при ходьбі. Каблучки Френсіс постукують по бруківці міста. Вона підібрала речі по принципу гармонії: чорний та відтінки коричневого. Тугенькі, майже жовті, джинси. Лишніх грошей вистачає, аби відсилати їх мамі.
Коли мама померла від хвороби, Френсіс виявила, що лишніх грошей тратити абсолютно не вміє. Марнотратство не було гармонічним доповненням тональностей її характеру, але вона любила красиві, практичні й м’які речі. Гроші накопичувались, тому що Френсіс не вміє відпочивати від роботи. Про сім’ю вона не задумувалась, будучи своєрідною монахинею; нетривала й недовірлива дружба з білими парубками її обтяжувала, самотні чорні парубки її теж, зрештою, не цікавили. Що вже казати про безкінечні турботи материнства.
Френсіс вирішила питання просто: взяла в кредит невеликий “жіночий” автомобіль, на якому настільки швидко пройшла курси водіння, що одного зимового вечора, десь на окраїні міста, теорія випередила практику — Френсіс в’їхала просто в бетонний стовп ліхтаря. Метал корпусу, завтовшки з бляшанку консервної банки, зім’явся і причавив її до сидіння, поламав ногу; більше того, пропоров, здавалось, крупну судину: втрачаючи свідомість, Френсіс чула, як щось дзюрчить. Френсіс побачила молодого підлітка, що стояв, як вкопаний, скований страхом, і теребив мобільний телефон, і вознесла молитву, щоб його сумління не мучила провина за її смерть.
...CONTINENTS
На безлюдному пляжі молодий чоловік спав, а біля нього перекинулась пляшка з пивом. Жити — тепло! Життя — це запах солі та гнилих водоростей. Це — знати, що кожна секунда тобі дана в кредит, якщо ти стільки разів майже втопився. Волосся вицвіло від сонця, а шкіра майже обвуглилась.
В ранішні години спека ще безпечна. Не сезон; і туристи не приїхали відпочивати, не просочилися, як бурякова юшка по білій скатертині, по всьому узбережжю. Чоловік мріяв, що подорожуватиме по світу, і йому снились коротенькі мрії-сни: розум грався в собі, возносився і цурався самовозношення, гірко плакав і сміявся; а чоловік забуде сни і не зможе зрозуміти, звідкіля приходить до нього те і друге, дурне і розумне, кисле і солодке.
Я близький до змішання чорного і білого, убивці та іскоренителя всякого порядку: всесвободи. Ми шукаєм надприродного, а значить — протиприродного, і так ми знищимо стабільність. Чоловік зловив себе на осмислених думках і прокинувся. В напівдрімоті йому приходило на думку щось типу: Мені потрібно забрати пеніцилін додому. Який пеніцилін? Що за дурниця? При чому тут пеніцилін? Та ні, все сходиться. Хліб запліснявів... І що, що хліб засліснявів?.. Який хліб? Я взагалі спочатку думав про пеніцилін, а при чому тут пеніцилін? Забрати його додому.
Чоловік знову заснув. Йому приснилось, що над ним стали двоє любителів покупатись і бесідували: “Він спить?”. А він уявляв, що прикидається, ніби спить і може сказати їм в будь-який мент: “Та ні, не сплю.” Його грудна клітка мирно піднімалась-опускалась, пляж досі безлюдний.
“Віталій.”, - покликав батько. Він стояв серед води в шортах. В батька була дурна звичка кликати і ждати, поки син прийде, але не розказувати, зачим кличе, поки не прийде. “Що?”, - відказав чоловік. “Віталій!”, - покликав нетерплячіше батько. Чоловік розізлився, бо любив зразу знати, що потрібно, і гукнув (уже вголос, прокинувшись остаточно на останній букві “о”): “Що-о?!!”.
...AMENDMENTS
присвячується Владі
Хрестись перед сном. За твоєю спиною п’ять куполів вишніх, златих.
Із подихом кожним, із подивом серця, самітно уважно молись.
Прости, як тоді я, зеленого літа, штовхнув тебе долі, вставай,
Достойний я смерті, розсіяний, низький, “прости” в пустоту, прощавай.
Ти плачеш і злишся, безсила, маленька; надіюсь, пробач, полюби.
...PERVERSIONS(v.2)
Thomas and Natalia Nuit Lilith came to Switzerland in 1989. Thomas owned a small house by some mountain lake - usual thing in that land, mountain lake in the woods. Urban culture has not yet reached the area, but a town was so close that Nat could drive a car in there, buy some food and get back to Tom. They said, Tom was more static than Nat.
N. was born in Germany. Back then her family consisted of Thomas(his sum birth date digits was divisible by 7), the biological father, Samantha(often referred to as "Samael"), the biological mother, and countless other beautiful men and women who visited their dwelling from time to time. They sang, danced, played tunes and swam in oceans of soft bodies and fascinating flashes of transcendent experiences caused by special chemicals.
N. can remember that her 1st orgasm happened when she was about five. Her mother has already died of OD and that is why T. taugh N. to act and to abstain since then. "Your body's like a car and it must go far", Tom used to say. Whole Brotherhood celebrated S's death. [...]
...VOLVOS
Що може бути хаотичніше думок покинутого чоловіка? Успішного, у випрасуваних штанях, на класичній новесенькій машині, іномарці; машині з гострими кутами, як грубий і прямий характер власника. Елементарний сигнал вищості.
Глянцева фарба заляпалась в болото російського густого лісу; чоловік відпустив кермо і втомлено апатично натискає на газок. Колеса слухняно їдуть по канавкам; баранка крутиться сама по собі; чоловік вільно вибудовує аналогії свого життя із рухом цього шикарного автомобіля через ліс. Мотор тихо і спокійно торохтить.
Некерована машина приїжджає до озерця, неглибокої водойми, такого собі болітця. Цікавість чоловіка злегка оживає і він береться за кермо. Біля води стоїть дерев’яна хатина. В озерце виступають дві дошки як колишня пристань чи кладка. Чоловік веде машину так, щоб колеса попали на дошки, він уявив, що потрібно виїхати на естакаду, і неважливо при тому, наскільки дорога атрибутика супроводжує його в цьому лісі: годинник, сорочка і черевики. Між деревами вищість нікому сигналізувати.
Машина не на жарт бентежить місцевих жаб. Одне колесо виїжджає на дошку, але одразу ж дошка тріскає і престиж м’яко іде під воду, тоне. Вода запливає в салон. В успішних людей немає думок про самовбивство, ні, вони ж не дурники, а практичні діячі. Він так жартує сам з собою і жде, коли ж прийде тінь страху смерті, а не безглузда іронія. Страшок прийшов. Чоловік подумав, що ця Ігнісдемонія зайшла й так уже надто далеко, позлився на свій кретинізм, на свою слабкодухість, і повільно, розсудливо виліз із болота.
Некерована машина привела його сюди, значить, якщо не думати про дорогу, ноги самі його звідси виведуть. В мокрих штанах, зарозумілий клоун з міста вертається в теплу квартиру. Особливий запах затишку, програма “Сегодня”; вогні за вікном, шум покришок і асфальту — от куди він повернеться. До чого ці дитячі вибрики. Достатньо.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=572303
Рубрика: Лірика
дата надходження 05.04.2015
автор: Jonny Evilko