Жила-була одна вівця, була в неї шерсть місцям вискубана, ратиці погризені вовками, але душа чиста і незаплямована гріхами мирськими. В отарі її звали блудною, бо не любила разом з усіма травичку скубти, з одного джерела пити, але не через те, що гордувала, а через те, інші вівці були дурні і завжди пустими балачками займалися. Коли овечка чула, як її сестри вихваляли та прославляли пастуха, огида її брала і, не піднімаючи голови кучерявої, вона казала: "Ви на нього молитесь, а він з нас по три шкури лупить і не доглядає. Ви його боготворите, а він нас від вовків ні разу не захистив, тільки пси його мені боки надерли. Млієте при його присутності, а він тільки раз на рік приходить, щоб нас із полонини забрати і шерсть обстриги, грошей заробити!" Інші вівці дивилися на неї тупо своїми баньками й відповідали: "Ти дурна, того і терпиш різні неприємності і негоди! Радили вже тобі, а тепер ще раз повторимо, що якщо будеш блеяти не в час і так-сяк йому ласку свою виказувати, то і будеш біди терпіти. Ліпше, коли він прийде, лизни йому постоли, подився очима в його очі - буде тобі щастя несказане".
Задумалася вівця й промовила: "Певно, піду я, нема сили принижуватися. Сестри мої любі, простіть грішну, бо часом робила вам прикрощі великі, правду вам до очей підносила і мислями вольними набридала. Бачу, що теорії це божевільні і створінням простим не потрібні!"
Розпрощалася вівця з отарою, пустила сльозу гірку за душами власноруч погубленими і вирушила в гори, де повітря свіже і благодать чудесна здавна оселилася.
МОРАЛЬ:
Так і ми неспроможні уздріти і оцінити діяння сучасників наших, які зі Всевишнім бесіди ведуть, а ми з них кепкуємо і повчаємо, тому що не вистачає нам розуму і кмітливості... Справжня істина глаголить вустами агнців Божих, в яких ні шелягу в кишені, але дух багатий і тьмою діянь блаженних гаптвоаний.
Прислухатись треба не тільки до тих, хто голосно і завидно говорить, а й до тих, хто в серці любов до ближнього викохує і завжди пораду суттєву має. Недаром люди смиренні і гріхом на замащені, першою чергою, до Христа в палати потрапляють і ділять з ним все, чого за життя не мали.
Тож і ви будьте чесними з самими собою і в гавань свою флот сатанинський не пускайте, таким чином гієнну огненну не підгодовуйте і лукавого до звитяжества не спонукайте.
Рай шукайте не в діамантах, златі та тканинах коштовних, а в душах і головах власних, бо Бог завжди з нами. Книги читайте і знання черпайте, які вас у майбутньому до Отця приведуть і уламки віри до купи склеять, шлях непорочний вказавши.
23 лютого 2011 року
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=572241
Рубрика: Лірика
дата надходження 05.04.2015
автор: Олександр Подвишенний