Густий туман над людом опустився,
Серця закуті у смуток і гніт.
Народе мій, зелений паросток пробився,
В душі своїй зрости цей плід.
І люд знедолений повірив у Воскресіння,
Повсюди видно сатанинський слід.
Україно страждальна, заради спасіння
З роси й води зрости цей плід.
Зрости цей плід сльозами вмитий,
Кровавим потом із опухлих плеч.
Зрости, бо кожен другий вбитий.
Жалю не мав той сатанинський меч.
Зрости цей плід із найкращого цвіту,
Із найкращих зернин, і дорослі, й малі.
Ти був, ти є, ти, ніби із граніту,
Народ страждальної землі.
Зрости, о рідна, пригнічена земля моя,
В серцях людей, народу України
Ту вірність, любов, й отого трударя,
Що господарем буде в країні.
На сполох бий! Пробуджуй з того світу,
Отям усіх живущих на землі.
І ненароджені уже зазнали гніту,
Невже, їх майбутнє на чужині?
Почуй цей дзвін в усіх куточках світу,
Почуйте всі, хто живе на Землі.
Я—матінка ваша, а ви—мої діти,
Коріння ж бо ваше зосталось в мені.
І не плач, у кого добре серце.
І не смійся, у кого камінь у душі.
Це—сіль землі, це—біль у серці.
Це Боже благання: «Єднайтесь усі!»
Народ України! Нам процвітати,
У серці своєму почуймо цей дзвін.
Україну рідну, знедолену мати
Підіймім з обідраних колін!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=571957
Рубрика: Патріотичні вірші
дата надходження 04.04.2015
автор: Юрій Фочук