Немає іншого шляху, ніж над безоднею місток.
Там слизько, й вітер.
Він пробирає до кісток.
Можна стояти на краю, до старості глядіти,
Та не наважитись на крок.
Ніхто тобі не відповість - чи треба йти, чи почекати.
Чи іншу стежку пошукати,
Чи цей місток усеж долати.
Зови хоч господа, хоч чорта,
Навколо - порожньо і тихо.
Так, мабуть дійсно то є лихо -
Стояти тут, чекати втіхи.
То може, стрибнуть в прірву гордо?
Стояв, стояв - соплю жував,
Вагавсь, вагавсь - та й обісравсь.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=571832
Рубрика: Лірика
дата надходження 04.04.2015
автор: Yurko Okhapkin