П’янких покосів сталки.
Чернігівські вали.
В твоїх очах фіалки
Надвечір розцвіли.
Шептіли щось жагуче
І кликали: «Ходім!».
Ті придеснянські кручі
Нас вабили тоді.
І світ здавався ніжним,
Немов твоє плече.
Хто ж знав, що благовісне
Побуде і втече,
Бо почуття – юначе?
Та, певно, воно – там,
Подоросліло наче,
А заздрить тим літам…
1.04.2015.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=571197
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 01.04.2015
автор: Вячеслав Романовський