На обніжку сумної весни
він сидів і ловив парашутики,
від чиїхось відірвані снів,
і збирав у кульбабкові жмутики.
В оченятах хмаринки пливли,
а крильцята в торбині занудились,
розібравши далеке «курли!»…
Він чекав… бо шляхи переплутались…
Сніг останній найдужче пече,
і душа біля нього – бурулькою,
як ніхто не підставить плече,
щоб на нім набубнЯвіти брунькою,
Що розпуститься квіткою крил,
Маяком запалає опівночі…
Янгол плакав на небі весни…
позабутий… нікому не вірячи…
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=570883
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 31.03.2015
автор: ptaha