Я перестала думать про війну,
Про чорне горе і страшну руїну.
Але живе у серці Україна,
Чекає на осяяну весну.
Я перестала про війну писать.
Я надто довго серце болем мила.
І ось якась невидимая сила
На темі цій поставила печать.
Про те не можу більше, що палить.
Втікаю в світ, запалений красою.
Якби ж то можна змити бруд сльозою!
Якби ж то можна щось одній змінить!
А, може, нам зібратися разом
І закричать, щоб гори аж здригнулись,
Щоби неправда у дугу зігнулась?
Бо скільки ж можна злобі буть гніздом?!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=570589
Рубрика: Громадянська лірика
дата надходження 30.03.2015
автор: Крилата (Любов Пікас)