Моя кохана, скарб дорогоцінний,
Всього життя окраса й дивина.
Ти – як дитя, як янголя невинне,
Така як є: з – поміж усіх, - одна!
Буваєш ти весела і сердита,
Буваєш ти і грішна, і свята.
Туманами ранковими обмита,
Від сонячного сяйва золота.
З минулих літ протягуєш ти нитку
У сьогодення, сповнене тривог.
На нитці – твоїх справ сяйне намисто,
Переживання серденька твого.
На твоїй нитці – всі мої походи,
Розлуки наші, втрати, надбання,
І тяжкі біди, що неслись як води,
Дітей хвороби, часте неспання,
І всі мости, що створені між нами
Після руйнівних повеней життя,
І миті щастя, що цвіло піснями
Та кликало летіти в майбуття.
В куточку кухні сядемо під вечір,
Натомлено складемо кисті рук.
Квітчаста хустка з’їхала на плечі,
Годинника чіткий, невтомний звук.
Дивлюсь на тебе! Скільки нам ще жити
Дано від Бога? Чом питаю я?
На тебе ще не можу надивитись,
Налюбуватись, дорога моя!
А це життя минуче, швидкоплинне.
Незчуєшся, як все вже позаду…
Чи не тому з усіх доріг, невпинно,
До тебе, - до єдиної, - іду!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=570544
Рубрика: Лірика
дата надходження 30.03.2015
автор: dovgiy