[color=""][/color]
Втікач моє слово. Німий.
Втікач, що бажає розмови,
Страхами, що келихи повнить,
Та жалем смертельним бринить.
Втікач, що до пастки за крок
Відкіль вороття не буває.
Пташки на весні заспівають,
Чи крила знесуть до зірок?
Чи ранку захоче втікач?
Проміння гарячого в душу?
Згадати про слово, чи мушу?
Мабуть. Бо у мене, хоч плач,
Тяжких понеділків по сім
Буває на кожній неділі.
Весни мені бракне у тілі,
Любові у серці пустім.
Розпука була в ньому. Гнів.
Весна чорно-біла. Вразлива.
Душа потерпала у зливах
Тяжких нерозрадливих снів.
Втікач. Моє слово - втікач!
Сміливості мовить нестало,
Зашерхлими з горя вустами,
Йому пропоную калач.
А віри немає мені -
Яскраву не бачу я днину,
Плекаю мов хвору дитину,
Я слово крихте. Ти пробач,
Мою невибагливу млявість,
Сама я дивуюсь, як сталось,
Що ти, моє слово - втікач!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=570106
Рубрика: Лірика
дата надходження 28.03.2015
автор: Троянда Третя