Я хочу бути зараз із тобою,
Тримати руку у своїй руці,
Сміятися від радісного болю
І почуття підвести із мерців.
Воно померло, втрачене кохання.
Чому ж закриті двері вороття?
Нам паща зла розкрила світ страждання,
А я б хотіла повернуть життя.
Хотіла б знову притулитись близько
І розуміти серденька биттям,
Що преді мною ще ніхто так низько
Не бив поклони, не обожествляв.
Ти розумів мене найкраще з люду,
Вслухався в штиль, розпізнавав мусон,
Я твою чуйність ввіки не забуду,
Як і серця, що бились в унісон.
Наші думки в єднанні із богами
Жили і квітли у блаженних снах,
І стали німбами у нас над головами
Два голубки, що загубили дах.
Ти говорив: «Прекрасна я, святая.
Буденність підірвала змахом вій».
Сміялась я, зухвальством вихиляла,
Сама ж-бо думала: ти також, милий мій.
Зів’яв наш рай, та спогади зостались.
Сміюся, часом ходжу без лиця.
Із практики закон лихий дізналась:
Кохання є, та добіга кінця.
А я все хочу бути із тобою,
Тримати руку у своїй руці.
Наша любов стікає з душ рікою,
Неначе сльози по моїй щоці.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=570074
Рубрика: Лірика
дата надходження 28.03.2015
автор: Анна Берлинг