Хіба ж люблять таких, із надто блідою шкірою?
Чи цілують червоні, мов маки, холодні вуста?
Задля сміху зростив мені крила своєю вірою
Й вирвав їх, коли ледь крізь живе пророста.
Хіба ж пестять русяве до пліч неслухняне волосся?
Чи тримають холодні, мов лід, у своїх?
Я щоночі вслухалась в твоє безголосся
Забрести б десь в стрімку. Але, кажуть, гріх.
Чи кохають таких, із надто сумними очима?
А як глянуть на спину, злякаються рваних шрамів?
Ти тримав на даху двадцять першого і не втримав.
Я в собі возведу в твою честь сотні тисяч храмів.
А таких не кохають. Із надто блідою шкірою.
Не тримають холодних, мов лід, у своїх.
А таким лиш шрамують спини хибною вірою
Забрести б десь в стрімку. Але, кажуть, великий гріх.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=569899
Рубрика: Лірика
дата надходження 28.03.2015
автор: Дивна