куди летиш, скажи я полечу з тобою,
бо тут мене в кайдани закувати хочуть,
я прагну, я горю, хочу здобути волю,
та лелеки у відповідь лише клекочуть...
заберіть мене у світ, де ворогів нема,
де непотрібно рахувать в неволі літ,
там де завжди теплом цвіте весна,
там де відсутній жорстокий гніт,
і встелена земля квітками,
там де правди міцний граніт,
не розсипається ночами й днями,
там де вільно люди говорять не шепочуть,
де від лобові падають без тями,
та лелеки в відповідь лише клекочуть...
й летять, заманюючи голосами...
і проведу їх поглядом у даль,
та опустивши голову повернуся до саду,
під яблуню собі я сяду....
і впаде на очі сну вуаль,
там де лечу понад горами...
де з висоти я споглядаю на людей,
і переповнююся почуттями,
і безліч відкритих дверей,
лиш треба не опускати руки,
й невідвертатися від рідних тих очей....
© s.dubanych vk.com/protake
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=569608
Рубрика: Лірика
дата надходження 26.03.2015
автор: dubanych