Автор: Мирослава САВЕЛІЙ
Доля десь блукає одиноко,
І шукає човен свій...
Світ --такий, такий ти є широкий,
Світ -- такий собі сувій...
П-в:
В ньому істина проста,
Руки -- наче два крила,
Їх доповнюють весла,
Доля -- наче та весна...
Може доля десь зведе,
Хтось загубить, віднайде...
І залишить всім урок,
Проторує стежку крок...
Зорі, зіроньки, о, мої зірки,
Ви світіть усім ясніш,
Щоб упевнено іти в світи,
Як настане тиха ніч.
Як настане золотий світанок,
Переглянеш враз усе,
Знов у хату прийде той серпанок,
Так життя, життя іде...
Заглядає у твоє віконце,
Доля, загадка й сонце,
Посміхається в лице… Добре є…
Вітер з дощиком іде...
А любов відгунеться на зов, зов,
Запалає в почуттях,
Закипає в жилах кров, наша кров –
Знов злітаєш в небеса!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=569342
Рубрика: Лірика
дата надходження 25.03.2015
автор: Мирослава Савелій