– То… я піду… –
Тремтячими руками
Він доторкався нерозкритих уст.
Не міг наважитись образити словами,
Ні тишу слухати і тихий пальців хруст.
– Ти ж розумієш… Ти ж бо – наймудріша… –
Розтріпане волосся поправляв.
– Я не на довго. Лиш настане тиша,
Я повернуся… Я ж пообіцяв!
А їй сльоза збиралася в куточках
Таких беззахисних стривожених очей.
Вві сні щось тихо бубоніла дочка…
А їй хотілося кричати до людей:
– За що ж ви так!? Чому вам не сиділось
У затишних квартирах, у теплі?
Чи ж вам насправді так війни хотілось,
Щоб щастя поховати у імлі?
І рвалось серце, і душа ридала –
Так важко крок зробити за поріг…
Коханого дружина проводжала
Й просила Бога, щоб його беріг.
22.03.15
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=568929
Рубрика: Лірика
дата надходження 24.03.2015
автор: Salvador