Містер бомж жив в центрі міста у величезній квартирі зовсім один. На полицях у вітальні лежали найкращі книги за останні століття, як визнали читачі. В коридорах та у спальні висіли найвідоміші картини, які бажав би мати в колекцію кожен музей. Містер бомж був одягнений в новинки від найкращих дизайнерів. Він ходив до перукарні кожного місяця, а щотижня прямо додому приходили спеціалісти, що доглядати за його нігтями, тоді як інші робили розслабляючий масаж.
Кожного тижня він виділяв один день, що називався питним, тоді як в інші дні дотримувався правильного харчування, для чого попередньо скористався послугами дієтолога.
В зал Містер бомж не ходив, занадто багато людей було там з їх недоречними поглядами. Для людини його репутаціі приємлимо було мати власні тренажери в додачу з тренером - говорили йому названі друзі, колеги по роботі. Люди такого рангу завжди праві, - вважав Містер бомж.
Містер бомж уникав диваків, що однаково діляться думками та обговорюють щось незрозуміле для нього, іноді навіть сперечаючись. Він знаходився в компанії, де був лідер, думку якого підтримував кожен і над жартами якого всі сміялися разом, наче ляльки на батареках, які раптово видають звук, коли ти натиснеш на кнопку.
На вулиці, як раз під під'їздом Містера бомжа сидів чоловік - Містер жебрак. Він грав на гітарі і був улюбленцем всіх жителів будинку. Під вечір його стара бляшанка була наповнена монетами та різними купюрами. Цих грошей вистачало на їжу, а одяг йому приносили друзі, що жили в будинку. Буває, на небі вже з'являються зірки, а Містер жебрак все сидить біля під'їзду з людьми, що забували про час за розмовою. Містер жебрак не лише грав на гітарі. Діти любили слухати його історії, що він їх переказував з книжок своїми словами, а дорослі могли навіть прийти за порадою. Він любив цитувати небесних людей, митців, як він їх називав, і довго дивитись на зорі.
Дівчинка Лі полюбила читати, коли Містер жебрак допоміг їй з поясненнями про творчість Кафки, якого до цього моменту вона не розуміла. Він був романтиком, любив декламувати вірші прямо з голови на ходу, мав толк в картинах та боготворив імпресіоністів.
"Ми і так живемо на Землі, тож не дайте змогу комусь забити ваш розум реальністю", - такий девіз промовляв Містер жебрак, на що діти відповідали: "Наше тіло Земля, а свідомість наша - Марс!"
Коли погода була зовсім поганенька, місцевий художник запрошував Містера жебрака до себе на чай, щоб разом обговорити архітектуру та живопис. Слухаючи Містера жебрака він все хотів щось заперечити, а потім весело-розчарованим голосом промовляв: "Здається, друже, ти знову правий!"
Одного разу, коли Містер жебрак як завжди сидів біля під'їзду - Містер бомж проходив повз нього з книгою в руках, яка довго лежала на роботі. Містер жебрак несподівано поцікавився в нього щодо того, як йому сьогоднішня погода. Містер бомж зупинився та завмер всього лиш на мить. Коли ж Містер жебрак запитав про книгу, той різко промовив: "Я ж її навіть не читав!" та вирячивши очі - швидко побіг в під'їзд.
Після цього Містер бомж уникав Містера жебрака, хоч це було нелегко, бо той рідко покидав своє місце.
Раз за разом проходячи повз картини в квартирі, Містер бомж або навмисно не звертав на них уваги, або зупинивши погляд на декілька хвилин дивувався, як люди можуть вважати це красивим та цінним. Він не розумів цих картин, які всі вважали геніальними, через що він їх і купив; не розумів книжок, що лежали на полицях в такому стані, наче щойно куплені... Неначе відчувати це, ці речі були холодними та непривітними, бо господар не любив їх. Якби мали ноги - втекли.
Містер жебрак сидів на холодних сходинках та говорив з Вінсентом про Зоряну ніч, тримаючи перед собою стару та трохи потерту маленьку копію картини на залізному сплаві. Ще раз витер її об поношену куртку та продовжив розмову.
Ось так і жили вони під одним дахом: Містер жебрак і Містер бомж. Один мав усе - та боявся власного голосу, а інший ж нічого - і розмовляв з картинами.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=568627
Рубрика: Лірика
дата надходження 22.03.2015
автор: Lily Grant