Вільям Шекспір
СОНЕТ 147
Моя любов – хвороба. Й досі прагну
Насичувать цей нездоровий вид,
Живитись тим, щоб зберігать оману
Й задовольнять несталий апетит.
Мій розум – лікар для мого кохання,
Розсердивсь, що поради відхилив,
Покинув, залишив без лікування.
„Це – смерть”, – я висновок зробив.
Мій розум без турбот, я – без поради,
Як в божевільного, думки й слова,
Я прагнув все наблизити до правди,
І стан оцей мене не хвилював.
„Порядна й гарна ти, – казав охоче, –
Чорніша пекла ти, темніша ночі”.
18.09.2010 р.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=567854
Рубрика: Поетичні переклади
дата надходження 19.03.2015
автор: Martsin Slavo