Ліні Василівні Костенко...
За віком мама, у думках - сестра,
Ще юна, чарівна і неповторна,
Зернятком кожне слово пророста,
Душа її лишається соборна.
Перлина наша… Ні! Це діамант,
Таких немає більше в Україні,
Господь колись їй подарив талант
І очі трішки сірі, трішки сині…
Наставниця, її завжди плече,
На шлях виводило не одного поета,
Ідуть роки, старий Дніпро тече,
А Ліна творить нового портрета.
Які думки, що птахами вгорі
Окрилюють народ по Україні,
Та ні, по всій святій землі,
Її слова – це мудрість і святиня.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=567780
Рубрика: Лірика
дата надходження 19.03.2015
автор: Віталій Назарук