Що мені вдіяти з цим божевіллям весни?
Як вгамувати свою неприкаяну душу?
Мокрими віями небо лазурне ворушу,
Хмари пливуть, наче пір’ям набиті човни.
Теплими пальцями міцно хапаюся за
Нитку, що сонце, мов кульку шафранну тримає…
Пахне повітря зеленим жасминовим чаєм,
Схоже, в душі назріває майбутня гроза…
Збити б усе, як вологу у хмари пухкі:
Дрібкою перцю розвіяні кривди й образи,
Поза контекстом розсипані жмутками фрази,
Де обпікають слова полиново-гіркі…
Всі попелища в тісних закомірках душі
І недовіру, помножену вдвічі на гордість –
Вилити все у чуттєве співзвуччя акордів
Цих життєдайних, нашептаних небом дощів!
Що ж мені вдіяти? Я, наче буря хмільна,
Що проти вітру здіймає обшарпані крила!..
Тільки чуттєвий порив заглушити несила,
Крокусом ніжним в душі ворухнулась весна.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=567766
Рубрика: Лірика
дата надходження 19.03.2015
автор: Наталя Данилюк