[b][i]Біла вишиванка, сині оченята,
А в косах русявих маківка цвіте.
Лине з вуст червоних пісенька завзята,
Як дівча з Донбасу козаченька жде.
Зачекалась бідна, місця не знаходить,
На війні коханий − звісточки нема,
Дев’ятнадцять років хлопцеві надходить,
А в гаю зозулька стала, як німа.
Калатає серце, сіла на пеньочку,
Віченьки прикрила – милий у очах
Не прибра́ний в білу вишиту сорочку −
Камуфляж затертий, зброя у руках.
Плаче дівчино́нька, мочать шию сльози,
Похмурі́ло небо, яблуні риплять,
Дивиться в мобільний…лиш вологі коси
Липнуть до екрану, крутяться, тремтять.
Тут, як зойкне пісня – серце впало в п’яти!
Слухавку до вуха: «МИЛИЙ, ТИ ЖИВИЙ?!».
«В мене все чудово, а тобі чекати,
Довго не прийдеться, завтра вихідниий!
Я приїду, чуєш? Матінку обрадуй,
І мені смачного борщику зваріть!
Все! Мене вже кличуть! Я тебе кохаю!»
«Я тебе сильніше» – дівчина кричить.
Кулею побігла з радощів до хати,
Матінку цілує, смажить пироги...
Та біда, буває, б’є під самі п’яти
Зранку… не живого хлопця привезли́…
Досі прилипають до екрану коси,
Умивають сльози… й борщ і пиріжки…
Москалі за гроші убивають досі,
По-російськи чешуть наші язики...[/i]
[/b]
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=567721
Рубрика: Лірика
дата надходження 19.03.2015
автор: Сніжана Репеченко