Ива
А я росла в узорной тишине,
В прохладной детской молодого века.
И не был мил мне голос человека,
А голос ветра был понятен мне.
Я лопухи любила и крапиву,
Но больше всех серебряную иву.
И, благодарная, она жила
Со мной всю жизнь, плакучими ветвями
Бессонницу овеивала снами.
И - странно! - я её пережила.
Там пень торчит, чужими голосами
Другие ивы что-то говорят
Под нашими, под теми небесами.
И я молчу... Как будто умер брат.
Іва
Я в тИші візерУнковій росла,
В дитячій світлій нОвого століття.
Я зрозуміла зразу голос вітра,
Людський же полюбити не змогла.
Я лопухи любила і кропИву,
Та більш за все одну сріблясту іву.
І вдячною за це вона жила
Зі мною і плакучими гілками
Безсоння час овіювала снами.
І дивно- я! - її пережила.
Там пень стирчить, чужими голосами
Говорять інші іви й дотепер
Під нашими, під тими небесами.
І я мовчу....Неначе брат помер.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=567647
Рубрика: Лірика
дата надходження 18.03.2015
автор: Радченко