Україно, моя ненько,
Я тут народилась.
Я читала історію -
І сльоза котилась.
Під ярмом була в Росії
Україна славна.
Люд боровся, але марно
Все-таки програли.
І в раби нас записали -
“Вожді” їх великі,
для яких ми кочегарка
та робоча сила.
Нас вбивали та карали
За любов до волі.
Але дух наш не зламали!
Українську силу на собі вони відчули.
І нарешті стали вільні
Українські люде.
Стали вільні та могутні -
без ярма Росії,
Демократію будуєм та вчимося жити.
Жити в вільній Україні
На землі родючій,
Без диктату та режиму,
На землі квітучій.
Але вибори пройшли та все поміняли,
Януковича обрали та бандитську владу.
Та свідомі українці не стали терпіти.
Україну захищати вийшли на Майдан!
Скандували: "Ми - Європа", "Не хочем в Росію"!
Але Яник не послухав,
слово України,
Розігнать хотів Майдан, беркуту наставив,
Зброю дав та наказав
Братців убивать.
Жертви, кров, та плач батьків.
Синів не вернути!
Але люди не злякались,
Не зломився дух.
Опозиція сказала: "вибори у грудні".
Але хлопець молодий,
Сотник з Майдану,
Сказав слово України:
"ЯНИКА В ВІДСТАВКУ!"
І на ранок він утік,
Разом зі щурами,
Ні Захарченка, ні Пшонки
де вони ділись?
І за ґрати банду ту!
Що людей вбивала!
Не пробачим їм ніколи
Кров людей з Майдану!
Тепер вільна Україна,
Бо народ повстав!
І навіки залунає слава про Майдан,
Про свідомих українців,
Та народ один,
Який вирвався з кайдан
І країну відродив!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=567596
Рубрика: Громадянська лірика
дата надходження 18.03.2015
автор: Хоробре серце