Птаство думок в голові не змовкає –
Мовчать уста. І з землі, і з небес
Душа харалужна, тверда виринає,
Грудкою скручується, оком,як Антарес.
Легенько і певно дивиться. Прозоро
І ревно горить. А потім тяжко зітхне,
Мов дитинець у неї, над мором,
А потім всміхнеться: світанок прийде.
Так голосно, мовби для гожої помочі!
Хай думка із мріяння гнізда в’є…
Як добре, що небо не сліпне й поночі.
Як добре, що вдень в нього сонце є.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=567418
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 17.03.2015
автор: Люба Скоробогата