Вже сумнівів жодних нема - нарешті зима пішла в небуття...
Навмисно зголила тендітні чуття...
По собі залишила стовбур надії...
Старечий,високий,..до неба - де мрії...
У синюю даль,..де літають - у сні...
Щасливі і обрані - навесні...
На ньому - тонесенькі гілочки віри...
З напнутими,ніжними персобруньками...
А квіточки - вдвох домалюємо самі...
Що білим напоють молозивом світ...
Примариться раптом - малесенький слід...
Цветіння духмяне,танок почуттів...
В обіймах напруги,..крізь сльози надій...
Чому вона попелом сліди засипа?..
Чом в неі жорстока,холодна душа?..
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=567071
Рубрика: Лірика
дата надходження 16.03.2015
автор: OlgaSydoruk