Він дивився на світ своїми очима,
душа в нього щира, а в усмішці сила.
Дотик тендітний, та подих морозний
ледве живий і ходить безбожно.
Постійно мовчить, бо боїться сказати
не хоче щоб рідні почали страждати.
Відчувалися постріли і вибухи з гір,
крики жінок доносились з сіл.
Діти маленькі тікали й ховались,
не встигли вони з усіма попрощатись.
Андрій все стояв і дивився у даль.
Душа похолола й на серці скрижаль,
а так хоче знову, щоб мирно настало,
щоб світ піднімався й щоб все розквітало.
Зустрівшись зі злом опустив він курок
і тисячі пуль полетіли в вісок.
Падали велетні, як сіно покошене
життя в них немов, як чобіт поношене.
Немав він вже наміру бігти, як миша
хоче, щоб місто заповнила тиша.
Згадав про дружину, про доньку та сина
побіг він вперед сміючись мов дитина...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=566929
Рубрика: Воєнна лірика
дата надходження 15.03.2015
автор: Arthur Savchuk