І знову, брате мій, москаль
Плюндрує рідну Україну,
І гусениць скрипуча сталь
Вклада синів у домовину.
Однак не диво це, історію згадай
Ще перший князь країни Моксель,
Коли ще навіть не вродивсь Мамай,
З церков Русі ікони вже виносив.
А звали ж злодія Андрієм Богомобським,
Та що ж і в старину любити теж сарказм.
Однак платили ми за нього життям людським,
Забувши про "братєніка" маразм.
І потім часто забували
Що помісь угро-фінів і татар
Московщину століттями кували,
Й Росія враз з'явилася з тартар.
А суть та сама, брате,
Москаль і в Африці - москаль.
Уміє тільки грабувати
І ліз би він "куда-то вдаль".
А про своє не дбає, ні, не дбає.
Захланність не спроможний зупинить.
Все про імперії "мечтает",
А нарід їх у мороці гибить.
Й гибітиме, бо він до того звик
Й душа у нього рабська.
Йому би "водкі на язик".
"А жизнь била і будєт гадска".
А ми ж чого розкрили рота?
Нам "вішають лапшу", а ми і мовчимо.
Гнобила нас і гнобить ця сволота.
Урок ніяк не завчимо.
Не буде з нього брата, ні, не буде,
Сховай надію і забудь.
Коли історію свою ховають люде,
Не дасть їм Бог щасливу путь.
Тож не годуймо вовка,
Бо все одно втече в тайгу.
Бо ж це про Путіна промовка,
Та про розбійника Шойгу.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=566920
Рубрика: Громадянська лірика
дата надходження 15.03.2015
автор: Павлусик-Кузмяк Олег Мико