За картиною Дуй Гуна
Земля весною щедра на зелО –
і спогадів насіння проросло:
щось пульсувало, билося крильми,
долало холод мертвої зими –
і врешті на долонях листя-рук
з’явилась кулька серця. «Тук-тук-
тук!» – мов крик дитини, що прийшла у світ,
пташиний щебет між зелених віт!
Я гартувала серце, як могла:
від протягів біди не берегла,
не зачиняла від людських очей
байдужості провіреним ключем.
І ось воно літає поміж хмар,
відкрите негараздам і вітрам.
Як сумно – проливається дощем,
змиваючи з душі спекотний щем.
Буває, тихо шелестить гіллям,
коли вода з бідою пополам.
Дарує кисень стомленим думкам,
що гнізда в’ють у кроні тут і там.
Так страшно, що колись (настане мить),
Залишивши коріння, полетить
воно в осінній сад – давать плоди,
щоб вічні крилохмари віднайти…
А раптом будуть яблука дрібні?
Куди тоді від сорому мені?
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=566848
Рубрика: Лірика
дата надходження 15.03.2015
автор: ptaha