Невдячність… Погана ця риса,
Знамено останніх часів,
Пролізла в свідомість, мов миша,
Щоб нищити добрий посів.
Без жалю вона пожирає
Насіння любові й добра.
Тому-то і сходів немає,
І пусто на ниві в жнива.
Ось просить сусідка підмоги,
Колись помагала сама.
Та все не знаходить дороги
Та вдячність, якої нема.
Та що там сусідка: вже й мати
Чекає два роки листа,
До скриньки іде заглядати
З надією. Скринька ж – пуста.
Дружина лихе все терпіла,
У бідах була як єлей.
Немає у розкошах діла
До неї й малих ще дітей.
Не страшно займати посаду
Яку друг колись «обіймав»,
Підтримку давав і пораду.
Що далі? Якби лиш він знав.
Бо серце невдячне, мов криця:
Як важко робити добро!
Вже легше, ніж кухоль водиці,
Подати ножа під ребро.
Невдячність нахабно гвавтує
«Що вигідно – те і робім».
Людина і Бога не чує,
Якщо їй не вигідно в тім.
Ісус на хресті безкоштовно
За нас, за невдячних вмирав.
Ось правда невдячних стосовно:
В чім виграв хто тут – той програв.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=566354
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 13.03.2015
автор: {hbcnz