Здолавши біль і обминувши злість,
Моя дорога звідкись вирина.
Боялась я самотності і сліз,
Що душу згодом розіпне вина.
Та гоїть рани сивочолий Час.
Куди не підеш – він своєї гне.
Зцілилися синці старих образ.
Вже не діймають спогади мене.
І я дивлюсь у вічну синяву
Крізь білий цвіт вишневого садка.
І вже, напевне, знаю, що живу!
І знаю: хто я, де я і яка!
#Збірка "Жіночності п'янке бордо"
Фото звідси:http://www.panoramio.com/photo/34763575
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=566135
Рубрика: Лірика
дата надходження 12.03.2015
автор: Лілія Батюк-Нечипоренко