Навкруги нікого, ні душі.
Чути стук наляканого серця.
Як спасіння я пишу́ вірші,
Це єдина порятунку дверця.
Б’ється тиск, неначе барабан.
Кров’ю з носа капають хвилини.
Вже у соте створюю обман –
Попереднього життя світлини.
Обіймає відчай, не біда,
Бо до нього за любки тулю́ся.
Мене безумства гойдалка гойда
І я, крізь сльози, весело сміюся.
Ще мить і розчинюся, полечу…
Та раптом, зникло все, скінчилось.
Чую свій голос, щось кричу.
На щастя, це лише наснилось.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=565145
Рубрика: Лірика
дата надходження 08.03.2015
автор: Вогнеслава (VOGNESLAVA)